Главная
[ Новые сообщения · Участники · Правила форума · Поиск · RSS ]
Страница 1 из 11
Форум » Кочеток » Предприятия и учреждения Кочетка » Кочетоцька санаторна школа - інтернат - перлина Харківщини
Кочетоцька санаторна школа - інтернат - перлина Харківщини
forget-me-notДата: Среда, 22.05.2013, 20:08 | Сообщение # 1
Лейтенант
Группа: Модераторы
Сообщений: 11
Статус: Offline
У 60 - ті роки ХХ століття наказом Міністерства народноїосвіти СРСР вирішено було створити в колишньому Союзі мережу санаторних шкіл - інтернатів для дітей з різними захворюваннями. Одну з них  почали будувати у мальовничому куточку  Харківської області – селищі Кочеток. Тут повинні були навчатися і оздоровлюватися діти з малими і затухаючими формами туберкульозу. Кочеток був вибраний не випадково. Поєднання хвойних і листяних лісів, річка, віддаленість від промислових зон, чисте повітря – все це сприяло тому, щоб в 1961 році почалося будівництво школи.   Спочатку школу планували побудувати в Кочеткуна місці «семи вітрів». Коли приїхала комісія з обласного відділу освіти Харкова, фахівці були задоволені прекрасною природою, чистим повітрям, розташуванням, проте, вибране спочатку місце дужеобдувалося вітрами, що шкодило б здоров'ю дітей. З цієї причини школу вирішили розташуватиближче до сільських забудов,  девона і розташована зараз. Будівля була завершена в1963 році.  Для роботи в новій школі відбирали найсильніших педагогів Харківщини:до Кочетка були направлені випускники вузів з червоними дипломами. Із самого початку в школісклався високопрофесійний педагогічний колектив. Найстаршій Вірі Степанівні Літовченко було тоді лише 26 років. Першим директоромбув БочаровОлександр Васильович. Багато педагогів і працівників прийшли в школу і залишились в ній на декілька десятиліть. Мова йде провчителя вищої категорії Валентину Пилипівну Овчаренко, учителя фізики Лобоху (Пєнкіну) Нелю Іванівну, вихователя Ніну ЙосипівнуБулатову, вихователя Міщенко Антоніну Олексіївну, учителя фізвиховання Івана Степановича Лісака, Надію Федорівну Нестеренко, Валентину Єфимівну Рубан, Єлізавету Іванівну Гончарову, учителя біології Наталію Олександрівну Герасимову, учителя математики Надію Іванівну Сердюк, учителя української мови Віру Олексіївну Мороз, учителя зарубіжної літератури Олену Василівну Челомбитько, учителя хімії Валентину Іванівну Ананьєву, учителя російської мови Надію Єфимівну Майстренко, вихователя Валентину Олексіївну Пітлю, яка була нагороджена медаллю «А.С. Макаренка», Маляра Віктора Васильовича – учителя праці, Бабай Миколая Петровича – вихователя, Сідорову Надію Іванівну –вихователя, Ветчінкіну Марію Антонівну, Людмилу Олексіївну Глотову – учителя фізкультури, Поддубну Зою Михайлівну, Кузнецову Валентину Федорівну –
вихователя, Подколзіну Віру Іванівну, Петрову Людмилу Федорівну – учителя російської мови,  Валентину ГригорівнуГоровенко - вихователя, шеф – повара Світлану Тимофіївну Старцеву, технічних робітників Надію Іванівну Астахову, Зінаїду Єфимівну Гурську, Лідію Єфимівну Соколову, водія Анатолія Андрійовича Вінника.  В перший рікроботи  заняття розпочалися  лише наприкінці вересня. Майже цілий місяць учителя,вихователі, працівники школиприбирали будівельні матеріали, озеленювали територію. Планувалося, що в школі знаходитиметься до 300 дітей. Поза сумнівом, перші роки нової установи завжди найважчі. У класах іспальних приміщення було холодно. Всі, хто працював у школі, самі топили кочегарню, чергувалиночами, бо тепло і сите харчування– найнеобхідніші умови для дітей такої школи.   Перший контингент учнів теж був«проблемний»:  зустрічалися діти навіть звідкритою  формою туберкульозу. Після Бочарова Олександра Васильовича змінилося багатодиректорів: Козюлін Іван Степанович, колишній начальник райвно, Скоробогатько Софія Іванівна, яку перевели до  Кочетказ Граківської школи, Лустенко Анатолій Володимирович – заслужений учитель України, Кочерга А.І.,  Пазій ІванДмитрович, Кравченко Микола Васильович, Черкашин Олексій  Єгорович, Конрад Анатолій Васильович. Сьогодні школу очолює Пєнкіна НелляІванівна. Кожен директор вносив щось особисте у  розвиток школи – інтернату. Хочеться відмітити талановитого керівника ЛустенкаАнатолія Володимировича (22.01.1937 – 2010 р.р.). Народився в с. Борисівка Волоконівського району Бєлгородської області. Спочатку працював на заводі хімреактивів, поєднуючи роботу з навчанням у Харківському державному університеті. З 1962 року працював у різних школах Чугуївського району вчителем російської мови та літератури, директором Новопокровської 8 – річної школи, потім директором Кочетоцької санаторної школи – інтернату, з 1969 – 1999 – директором Есхаровської середньоїшколи – інтернату. Загальний педагогічний стаж роботи – 47 років. За успіхи у справі навчання і виховання підросткового покоління Анатолій Володимирович нагороджений Грамотою Міністерства народної освіти УРСР, знаком «Відмінник народної освіти», у 1978 році йому присвоєно звання «Заслужений учитель України», у 1992 році нагороджений медаллю «А.С. Макаренка». Має більше 10 друкованих праць з методики, історії педагогіки.            Педагог заосвітою і творець за покликанням  - такможна сказати про директора Черкашина Олексія Єгоровича. Енергія в ньому вірувала, ніби бурхливий поток. Його важко було побачити «у стані спокою». Йому був притаманний постійний пошук інноваційних підходів, ідей, шляхів в діяльності навчальних закладів, зміцненні їх матеріальної бази, формуванні педагогічних колективів, забезпеченні належного керівництва ними. Він народився 5 березня 1941 року, як щойно завесніло надворі. Можливо, це визначило його долю, його призначення на землі – як і природа, прикрашати, оновлювати терена, на яких живемо, засівати ніву буття добром і отримувати від того рясні ужинки. А ще, мабуть, не могла бути інакшою людина з родинними витоками від землі. Йому, як дитині війни, довелося на собі, своїх рідних відчути, що то є руйнівна сила, і це формувало в ньому противагу їй – силу творення.   Ще з шкільної лави Олексій Єгорович Черкашин зробив вибір свого подальшого життя – він вирішив стати вчителем. Та не зовсім прямим був шлях до здійснення мрії – після закінчення Андріївської середньої школи, що на Балаклійщині, працював в Шебеленській конторі буріння помічником бурильника, служив в армії і лише потім вступив до Калузького педагогічного інституту, обравши історичний факультет. Глибокі фахові знання, лідерський склад характеру дали змогу молодому спеціалісту стати директором СПТУ, очолювати восьмирічну школу в Калузькій області, обіймати різні посади у партійних органах в Росії, а потім на рідній балаклійській землі, у Чугуївському районі. В останньому Олексій Єгорович разом
з родиною – дружиною Юлією Борисівною, теж педагогом, доньками Світланою та Оленою – пустив коріння, і наш край став для нього другою малою батьківщиною.      1977 рік можнавважати визначальним в подальшій долі О.Є. Черкашина, знаковим як для нього самого, так й для освітянської ниви Чугуївщини. Тоді Олексій Єгорович очолив Кочетоцьку санаторну школу – інтернат для дітей з малими і затухаючими формами туберкульозу. Сама назва закладу говорила не лише про високу відповідальність педагогічного колективу інтернату як за забезпечення високого рівня навчального процесу, так і за оздоровлення вихованців школи. Далеко не всім попередникам Олексія Єгоровича вдавалось врівноважувати ці напрямки роботи навчального закладу, аби бодай чимось не зашкодити одному з них. Але спільним тут і найголовнішим, як вважав директор, було створення комфортних умов для навчання, проживання і оздоровлення дітей, тобто зміцнення матеріальної бази. Саме в інтернаті Олексій Єгорович вперше і сповна продемонстрував свій талант творця. Він не соромився нерідко не властивих педагогу функцій виконроба: шукав, «вибивав» матеріали, віднаходив шляхи їх транспортування, керував будівельними і ремонтними роботами. За час  керівництва Черкашина Олексія  Єгоровича, школа була повністю газифікована,талановитий керівник зміг вирішити це питання за 4 місяці. У класах стало тепло і затишно. Був здійсненийповний перехід на кабінетну систему навчання. І ось уже гостям школи – інтернату, котрі, до речі, стали частими,директор з гордістю демонстрував капітально відремонтовані, світлі, затишні, з газовим опаленням спальний і навчальний корпуси. Навчальні кабінети школи – інтернату Олексій Єгорович вивів в розряд одних з кращих в районі. А щодо рівня
навчально – виховного процесу цей заклад освіти став провідним в Харківській області.Не випадково на його базі проходили всесоюзні, республіканські семінари різногоспрямування, не кажучі вже про місцеві. Олексій Єгорович вважав, що успіхсправи великою мірою залежав від двох складових – міцної матеріально –
технічної бази і якісного кадрового забезпечення. Створити умови для стабільного функціонування навчально – виховного процесу, виховати національно
свідомого громадянина, дбати про зміцнення зоров’я дітей як майбутнього нації – таким вбачав Олексій Єгорович завдання сучасної школи. Відчуття нового,
постійний пошуку сучасних умовах шляхів перебудови освіти, демократичні принципи управління дали змогу Черкашину Олексію Єгоровичу завоювати неабиякий
авторитет серед колег, батьків, учнів. В 1991 році йому присвоєно почесне звання «Заслужений працівник освіти України».  А от за час директорськоїроботи Кравченка Миколи Васильовича пожвавилась робота з археологічних досліджень на території селища. Микола Васильович сам цікавився історією Кочетка і залучав до неї учнів. Історик за фахом, він виконав велику краєзнавчу, пошукову роботу, створив музей - кімнату бойової слави, музей Хліба.  Слід зазначити,що ще в 1978 році в селищі Кочеток вперше були проведені стаціонарні археологічні розкопки археологом ХНУ Дегтярем А.К. Вони безпосередньо пов'язані з охоронними дослідженнями, виявленого під час прокладки газопроводу на території Кочетоцької школи-інтернату комплексу речей, характерного для поховання Салтівського часу (VIII-IX вв.). Речі складалися з елементів кінського спорядження, предметівозброєння, а також фрагментів середньовічної амфори. Особливо цікавою була знахідка рідкісної за своєю конфігурацією бойової сокири. Речі носили сліди пірогенної дії й інші ознаки, які  вказували  на поховальнийхарактер даного комплексу. Проте, фрагментів людських кісток і могильної споруди виявлено не було. На території, що примикає до місця знахідки, були проведені невеликі пошукові розкопки з метою виявлення салтівського могильника, але інших поховань виявлено небуло. У 80-і роки ХХ століття Кравченко Микола Васильович  зі своїми вихованцями на території школи –інтернату знайшли речі, які вказували на те, що на цьому березі, на підвищенні, було кладовище  IV – VII століть.  Професор ХНУ ім. Каразіна Шрамко В.Д.  на підставі археологічних знахідок, зафіксував там поселення культури часів поховальних  урн (Черняхівська культура).  Культура отримала назву від поховального обряду.  У 1985році під час будівництва лікувального корпусу інтернату було знайдено поховання IX – XI століть (скелет, спис з наконечником, пробитий череп) – свідоцтво
перебування кочових племен на території Кочетка. У своїй статті«Древні знахідки не  пропали», Кравченко М.В. говорив  також про археологічні дослідження професораХНУ Міхєєва В.К., який стверджував, що на територіїі басейнів  Дона і Донець, жили люди богатирської статури – роси. У 1996 році Кочетоцька школа – інтернат для дітей змалими і затухаючими формами туберкульозу була реорганізована в освітню установу для дітей - сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків. 
  У 1997 році директором школи була призначена Пєнкіна НелляІванівна (1947 р.н.), яка знаходиться на цій посаді й сьогодні  За 16 років керівництва вона змогла вивести школу на дуже високий рівень, зробити їїнайкращою школою в Харківській області. Необхідно відзначити, щоНелля Іванівна народилася і виросла в селищі, ітак склалася доля, що на місці батьківського будинку,де пройшли її рокидитинства,  виросла санаторна школа –інтернат. Лобоха (Пєнкіна) Нелля Іванівна прийшла працювати в школу в 1969році вчителем фізики і працює в ній вже 44 роки. Вона – невтомнийгенератор творчих ідей і способів їх реалізації. З 1984 року Нелля Іванівна працювала в школізавучем. За мудрою порадою, допомогою, за співчуттям і просто добрим словом до неї звертались не лише молоді а й досвідчені педагоги. Для дітей двері кабінету Неллі Іванівни були завжди відчинені. Доля кожного вихованця особлива, і для всіх них хотілося створити затишок і комфорт. Скільки треба було пройти дітям – сирітам і педагогам, аби порозумітися, знайти спільну мову. І як найвища нагорода для працівників школи лунало тепле, рідне слово «Мама!» Гостей трохи спантеличувало і дивувало таке постійне звертання дітей до педагогів. А директор за багато років трудової діяльності так звикла до нього. Вона знала
історію кожної дитини, тримала в пам’яті проблеми кожного учня. Як турботливий садівник радіє новому вирощеному деревцю,так і Нелля Іванівна ясніла душею від кожної здобутої вихованцями перемоги в навчанні, спорті, в особистому житті. Вона готувала їх до самостійного життя, влаштовувала випускників інтернату на подальше навчання чи роботу. Найціннишими її рисами є людяність, готовність допомогти кожному. Нелля Іванівна – відмінник освіти України, нагороджена орденом IV ступеня «За трудові успіхи»,почесним дипломом Міжнародного рейтингу популярності «Золота Фортуна», Грамотою Кабінету Міністрів України,Грамотою Міністерства освіти України,  нагрудним знаком  «Василь Сухомлинський». В усіх випробуваннях, які випадають на долю директора,її підтримує родина і друзі. Вона любляча матуся (має двох доньок – Наталю та Ірину, зятів Олега та Джефа), безмежно вдячна донька (всім у житті вона завдячує матері Софії Антонівні). А ще вона турботлива і ніжна бабуся для своєї онуки Вероніки. Нелля Іванівна – засновник родинної педагогічної династії. Її молодша сестра – директор школи №4 м. Чугуєва, старша донька – заступник директора Балаклійської школи – інтернату.
Під час директорства Неллі Іванівни школа – інтернатприймала участь благодійному фестивалі «Берег надії» для дітей - сиріт, який проходив у місті Києві з 19 по 22 січня 2002 року. Із 160 учасників конкурсу до фіналу вийшла четверта частина дітей. Серед фіналістів була і вихованиця Кочетоцької школи - інтернату Маринка Левченко. Її «Пісня Мамонтеня», яка лунала поряд з творами відомих зірок української естради М. Поплавського, Віктора Павлика, А. Рудницької,гуртів «Капучино» та «Екс-президенти» у Національному палаці «Україна», одержала високу оцінку глядачів. Посол Китаю вручив Маринці національний сувенір, а Степан Богданович Гавриш та Михайло Михайлович Поплавський почесну грамоту та магнітофон. Тоді на очах у величезної кількості глядачів Національного палацу «Україна» відбулося нагородження директорів дитячих будинків та інтернатських закладів. Директор Кочетоцької школи – інтернату Пєнкіна Нелля Іванівна отримала високі нагороди – почесний диплом Міжнародного рейтингу популярності «Золота Фортуна» та орден «За трудові досягнення» IV ступеня.Завдяки  проектуПєнкіної Н.І. «Кроки до самостійного життя», школа виграла в 2007 році престижний грошовий грант Всесвітнього банку, Українського фонду соціальних інвестицій під патронатом Міністерства праці і соціальної політики України на суму 562 313 гривень. Коли  Кочетоцькашкола - інтернат для дітей з малими і затухаючими формами туберкульозу була реорганізована в освітню установу для дітей - сиріт і дітей, що залишилися без піклування батьків, то в перші роки свого функціонування виявилися багато пропусків в системі виховання даної категорії дітей. Найболючішою була проблема соціально - психологічної адаптації випускників школи - інтернату до успішної
інтеграції в суспільство. Іншими словами, хлопці та дівчата, отримавши атестати про середню освіту, не «вилітали з гнізда», а «випадали» з нього, оскільки у
більшості з них були відсутні навички самообслуговування, планування родинного бюджету, помітно відчувався  брак знаньпро соціальні установи,  про свої права іобов'язки. Не все добре було відносно комунікативного розвитку особистості.   Довересня місяця 2007 року у вихователів і вчителівшколи -  інтернату,  їїдиректора Пєнкіної Неллі Іванівни не буломожливості змінити цю ситуацію. Специфіка установи була такою, що вихованці в йогостінах знаходилися під постійним режимом. Час у дітей розписаний  буквально похвилинах, майже все за них  вирішували дорослі: що придбати для гардероба, яке меню скластина обід або вечерю. Діти певною мірою були позбавлені права вибору. Знаходячись  цілодобово  в стінахінтернату, вони не бачили перед собою класичної моделі сім'ї. Проект «Кроки до самостійного життя» був успішновтілений у життя: в спальному корпусі школи було створеногуртожиток, що нагадує елітний готель. У кімнаті жилипо - двоє. Умови проживання наблизили до параметрів помешкання середньозабезпеченоі сім'ї. На цьому ж поверсізнаходиться обставлена побутовою технікою, вітальня з м'яким куточком і
офісними меблями для проведення психологами іспецпрацівниками різних тренінгів, консультацій. Уроки діти могли робити як у вітальні, спілкуючись з ровесниками, так і у власній кімнаті, де можна усамітнитися. Тут же є пральня зі встановленими машинами - автоматами, затишна, гарна кухня з сучасним обладнанням. Молодь змогла експериментувати: що купувати з пральних засобів, яку програму  задавати мікрохвильовій печі  і як краще налаштувати музичний центр, DVD -програвач або комп'ютер. Мабуть, вперше в Україні на базі Кочетоцької школи - інтернату були розроблені стандарти нових соціальнихпослуг для дітей - сиріт в плані їх підготовки до самостійногожиття.  
 Велику допомогу в розвитку матеріальної бази школи надають її спонсори.З 2002 року, коли ВАТ «Харківгаз» узяв шефство надінтернатом, ані діти, ні педагогічний колектив  жодного разу у ньому не розчарувалися. Газовики пропонують допомогу самі, щозараз буває нечасто. До того ж йдеться не лише про солодощі до великих свят, але і про дорогі спортивні тренажери, музичну апаратуру, будівельні матеріали для капітального ремонту. До вищезгаданого слід додати, що ВАТ «Харківгаз» передав школі як дарунок спортивні тренажери дляподальшої реалізації школою - інтернатом грантуУкраїнського фонду соціальних інвестицій. Спонсори взяли на себе зобов'язання допомагати дітям, які  продовжують навчання у ВНЗ. Студенти – випускникиінтернату   декілька років отримували стипендію від Товариства. У 2009 році Товариство «Ахмад - чай» подарувало школі –інтернату мікроавтобус. 22 лютого 2010року на засіданні комісії з правових питань і регулюючої політикиХарківської облради було розглянуто питання про реорганізацію Кочетоцької школи - інтернатудля сиріт в інтернат - санаторій для дітей, якістраждають захворюваннями органів дихання. Школу закрили, тому що в ній навчалося дуже мало дітей – близько 90: в країніпочала активно діяти програма президента В. А. Ющенко «Візьми дитину у родину».
Влітку вихованців перевели в інші інтернати для сиріт. З того часу  і до сьогодні  починається  новий етап в розвитку школи. На даний час в санаторній школі навчається  та оздоровлюється 170  дітей, а  школа може приймати  до 200. Велика увага в закладі приділяється оздоровленню дітей. Впродовж навчальногороку всім вихованцям школи - інтернату проводятькомплекс лікувально - реабілітаційних процедур,які є складовою частиною оздоровчого комплексу, передбаченого для захворювань
такого типу: терапія загальнозміцнюючими препаратами; препаратами для підвищення імунітету;вітамінотерапія; лікувальна фізкультура; підтримка охоронно - ощадного режиму школи; фізіотерапевтичні процедури.
Медичний блокшколи. З самогопочатку відкриття школи до медичного персоналу прийшли працювати досвідчені й кваліфіковані робітники, деякі з них почесні ветерани війни. Це Пристинська Віра Кирилівна 1928 р.н., закінчила Львівський медичний інститут у 1963 році, фахівець з фтізіатрії,  працювала в школілікарем з самого початку її існування, потім на цю посаду була призначена Майстренко Валентина Миколаївна, а з 1992 року шкільним лікарем працює Волох Людмила
Леонидівна, Табаченко Зінаїда Миколаївна 1938 р.н., закінчила Іркутський медичний інститут у 1969 році, лікар – стоматолог, Конарєва Ольга Андріївна
1922 р.н., медсестра, закінчила Харківське медичне училище в 1969 році. Кравченко Валентина Павлівна 1936 р.н., медсестра, закінчила курси медичних
сестер у 1955 році, Бабай Зоя Григорівна 1940 р.н., медсестра, закінчила Харківське медичне училище №1, Кравченко Альбіна Миколаївна 1941 р.н.,
медсестра, закінчила Харківське медичне училище, Мазняк Ніна Андріївна 1944 р.н., медсестра, закінчила Харківське медичне училище, Ісмайлова Марта
Йосифівна 1934 р.н., фельдшер, закінчила Токмакське медичне училище в 1959 році, Леусенко Тамара Петрівна 1946 р.н., медсестра, закінчила Красноводське
медичне училище в 1964 році.      Сучасний медичнийблок розміщений в спальному корпусі, штат складається з 3 лікарів: це Волох Людмила Леонидівна, яка працює з 1992 року, Вишняк Валентина Олексіївна, Сірота Ольга Миколаївна врач – стоматолог, кандидат медичних наук, 4 медсестер: Подколзіна Наталія Іванівна, Літовченко Алла Едуардовна, Соколова Ольга Петрівна, Морозова Людмила Іванівна. Працюють два інструктора ЛФК: Сорокіна Людмила Михайлівна,  Пономарьова ЯнаЮріївна. У школі є психолог (Пугачева Ольга Леонидівна). У спальному корпусі на кожному поверсі є ігрові, побутові кімнати, кімнати гігієни. На першому поверсі розташована кімната для роботи гуртків, дві зали для лікувальної фізкультури.  У навчальному корпусі – спортивна і  тренажерназали. Загальний штат школи - 107 працівників. З них: 19 вчителів, 18 вихователів, 37 робітниківобслуговуючого персоналу, 10 медичних працівників, 11  працівників  харчового блоку, решта - працівники іншихкатегорій.       Основним завданням медпрацівників школи –інтернату є проведення профілактичної роботи серед дітей школи,  запобігання різним захворюванням, гартування,прищеплення  дітям правил особистої гігієни,оздоровлення дітей шляхом проведення протирецидивного  лікування і комплексу лікувально -реабілітаційних процедур.  До послуг  дітей фізіотерапевтичне відділення з двома фізіотерапевтичними кабінетами, залдля прийому синглетно – кисневої  суміші(кисневі коктейлі) і фіточаю,масажний кабінет, зал ароматерапії, зал спелеотерапії (соляна кімната), кабінет електросну, кабінет електрокардіографії, біорезонансної терапії,
електропунктурної  діагностики,стоматологічний кабінет, кабінет психолога, процедурний кабінет, маніпуляційна. Щороку дітям роблять протигрипозні щеплення. Вихованці отримують  п’ятиразове збалансоване харчування.      У даномунавчальному закладі здійснюєтьсямедично - консультативна допомогавчителям і вихователям  щодо  ступеня навантаження учнів на уроках і  впозаурочний час. Проводиться контроль за проведенням    уроків загальної та лікувальної фізкультури, фізкультхвилинок під час проведення уроків. Медико - педагогічний контроль зауроками фізкультури проводиться 1 раз на місяць укожній віковій групі. Всі діти школи - інтернатузнаходяться в спеціальній медичній групі, під контролем пульмонолога. У школі працюють санітарні пости, наркологічний пост, центр з профілактики СНІДУ іпланування сім'ї. Серед учнів і працівників проводятьсялекції і бесіди.  До санітарно -просвітницької роботи залучаються   лікарі і медсестри школи, психолог,соціальний педагог,  фахівці ЧугуївськоїЦРЛ. Для дітей у школі проводиться також  кліматотерапія – лікування природою. Цеможливо завдяки мальовничій природі Кочетка, оточеного дібровою, сосновим бором і змішаними лісам, які створюють усі умови для оздоровлення організму людини.  Недарма Кочеток у ХІХ століттібув славнозвісним курортним місцем, в якому діяла водолікарня. До Кочетка приїздили лікуватися хворі зі всієї Російської Імперії (Харківська область
входила до складу Російської Імперії до 1914 року), але це вже зовсім інша історія. 
Зозуля Наталія ІванівнаЗавідувач Кочетоцькою бібліотекою – філією №1


Сообщение отредактировал forget-me-not - Среда, 22.05.2013, 20:39
 
АдминистраторДата: Среда, 22.05.2013, 21:03 | Сообщение # 2
Генералиссимус
Группа: Администраторы
Сообщений: 11
Статус: Offline
Отличная тема. Очень много новой, интересной информации.
 
Форум » Кочеток » Предприятия и учреждения Кочетка » Кочетоцька санаторна школа - інтернат - перлина Харківщини
Страница 1 из 11
Поиск:

Вверх Создать бесплатный сайт с uCozЯндекс.Метрика