Культура

Культура – дорога в майбутнє.

                                      Е. Реріх

             Кочеток був курортним місцем, і жила в ньому заможна інтелегентна публіка, яка збиралась не тільки на водолікування, а й на концерти, танцювальні вечора. Студенти і офіцери, дочки багатих купців, люди різних чинів розважались. Танцювали, знайомились, захоплювались, одружувались. Життя в Кочетку проходило весело і цікаво. Для проведення танцювальних вечорів відводились спеціальні приміщення. Наприклад, професор Кудрявцев, виїжджаючи восени з дачі, здавав свій будинок ( зараз вулиця Чугуївська) Чугуївського юнкерського училища для танців у зимовий час.

А влітку 1907 р. “Змеевское уездное земство озаботилось постройкой в дачном посёлке Кочеток летнего театра”.

Це, очевидно, був перший театр в Кочетку.

В 30 роки минулого століття в селі була організована хата-читальня. Вона була осередком культури. Очолював її директор школи Полтєв Петро Тимофійович. Він організував сільський хор і сам брав участь у ньму. Струнним оркестром керував Буркутський Євгеній. При лісній школі теж діяв хор, керував Сметана В.Т. і театр, режисером якого теж був Сметана Василь Тимофійович. У 1933 році завідувачем сільського клуба призначили Буркутського М.Є., який згодом стає секретарем комсомольської організації і з  1933 по 1935 рр. був секретарем селищної ради.

Дуже популярними серед населення були п’єси “Наталка Полтавка” І. Котляревкького, “Мартин Боруля”, “Наймичка”  І. Карпенка-Карого , «Без вины виноваты» - Н. Осровського. Жіночим сільським і шкільним керувала вчителька початкових класів Рибалко галина Григорівна. Вона ж готувала з учнями спектаклі. Вона близько знайома з народним артистом, актором театру “Березіль” Мар’яененком, який запрошував Галину Григорівну на роботу в цей театр.

Особливо розвивалась художня самодіяльність в селі, школі, технукумі пвсля великої Вітчизняної війни. В техникумі хором керував Гіглавій Василь Гаврилович, дуже талановитий і співак, і художник, який передав свій талант своїм синам – Петру і Олександру. У школі довгий час готував шкільні хори талановитий учитель співів Калашников Михайло Петрович. Хорові виступи займали завжди призові місця. Цей музикант організував жіночий вакальний ансамбль “Веснянка”, який існував і зачаровував слухачів більше 20 років. Керували цим ансамблем і інші музиканти – Адонін В.І., Южакова О.О., Бєседа Ю.В. Ансамбль виїздив і в інші села з концертами – в Тетлегу, Коробочкіно, Печеніги, виступав на педагогічних районних конференціях, в м. Харкові. Солістами були Сичова Ірина, Кормильцева Є.С., Гостєєва О.Ф., Кальченко М.Г.,  Южакова О.О. В репертуарі були і патріотичні пісні «Он стоит и поныне», і ліричні “Милая роща”, і жартівливі “Очерет лугом гуду”, і частівки, які складали учасники ансамблю. Колектив нагороджували грамотами, путівками. Останні роки учителем музики працює талановита вчителька Філоненко Світлана Дмитрівна

В  період роботи там учительки англійської мови в 80-і роки Борох З.М. діяв драмгурток під її керівництвом. Зокрема запам’яталась вистава “За двома зайцями” і “Странный доктор”, у яких  у заглавних ролях виступали студенти Гіглавій Олександр, Колесникова Тетяна, Кащавцева Наталья, Михайличенко Людмила, Булатов Анатолій, Кулініч В.В. та інші.

Кілька років у технікумі діяв хор викладачів, у якому активну участь брали вчителі.

Непогано організовується художня самодіяльність по групах, готуються цікаві концерти до свят.

Особливо хочеться зупинитись на історії художньої самодіяльності у ВУВТ (Дінець), колишній КВС. На цьому підприємстві води вміють добре працювати і гарно відпочивати. До війни піснями славилась родина Склярова Анісіма Мітрофановича. Солов’їні голоси мали всі: Денис, Іван, Галя, Клава, Дуся, Дмитро. Дмитро грав на баяні. Коли вони виступали, здавалось співав великий хор. Улюблена пісня була у них “Эх ты удаль моя молодая”.

Люди збирались у будинку-клубі (де зараз живе сім’я  Трачука П.І.) співали, ставили вистави. Керіником драмгуртка був Галковський. Особливо популярною була вистава “Сватання на Гончарівці”. Брали участь у виставі Маяцька Н.М., Тугусова М.Е., Буркутський М.Є.

Були організовані духовий оркестр, керував Селіванов. Театральний гурток очолив Шапошников Георгій. Брали участь у виставах і студенти і працівники КВС. Ставили вистави – “Ой, не ходи, Грицю”, “Весілля в Малинівці”, “Не судилось”, “Назар Стодоля”.

На вистави ходило багато людей, це були для населння великі свята. Головні ролі грали Шапошников Г., Гончарова Н., Роздорський В.

В 50-60 роки керівником художньої самодіяльності КВС був Раздорський В.Ф. Прогами виступів затверджувались секретарями партійної організації. Першими піснями обов’язково повинні бути  патріоттичними. Це такі, як “Пісня про мир” Матусовського, “Мир демократичної молоді”, “На просторах родины чудесной”, “Красный флаг”, “От Волги до Дона”, пісні воєнних літ – “Вечер на рейде”, “Вася - Василёк”, “Солнце скрылось за горою”, “Дороги”, “Смуглянка”, “Ивушка”, російські пісні “Степь да степь кругом”, “ Славное море”, “Священный Байкал”, “Играй, мой баян” Седого, “Одинокая гармонь” Мокроусова; українські пісні “Дивлюсь я на небо”, «Ой, лопнув обруч». В репуртуарі було більше 100 пісень. Хор складався з 60-и хористів. Солістами найчастіше були улублені співаки і співачки, яких постійно просили повторити або співати улюблені пісні такі, як Луніна Катерина, Маяцька Наталя, Герасимова Надія, Кремлева Любов, Верьоменко Галина, Скляр Семен, Кальченко Олександр В., Раздорський Василь, Зарубіна В., Татарінова Зінаїда, Єфімова В., Бєдна Надія, Романцова, Булатов Анатолій. Виступали з декламаціями Музальова, Івашкевич Євдокія, Євсімова Клавдія Іванівна, Кормильцева Євдокія Степанівна В репертуарі були п’єси – “Весна”, “Два товариши”, “Під червоною калиною”, “Брати”, “Мати”. Виступали в Чугуєві, Печенігах, П’ятницькому, Зарожному.

Через деякий час після деякого спаду самодіяльності (після уходу Раздорського В.Ф.) почалося відродження хору. Його очолюють талановитий керівник Циганенко Лариса Андріївна, ведуча Мовчан Валентина Павлівна.

До складу хору ввійшли: Москаленко Л.М., Середа Г.М., Захаренкова Н.П., Піскун  А.Д., Любжина Н., Безродна Г., Гаврилова Н.О., Русанова В.А., Болотченко А.А., Пономарьова Л.Г., Позднякова Л.І., Моргун Р.С., Булатова Т., Тонкошкур, а також чоловіки – Чуб Б., Сєріков О., Щербаков Є., Мороз В.М., Лозовий О.К., Любжин В.Д., Мазняк М.М., Гіглавий О. В їх репертуарі були пісні “Снігопад”, “Сіла птаха”, “А мати ходить на курган”, “Альоша”.

За ініціативою учительки-пенсіонерки Шульги Олександри Іванівни створено ветеранський жіночий ансамбль “Калинонька”, який виступає перед ветеранами війни, організаціями, дітьми війни, перед жінками-трудівницями. Беруть участь у роботі ансамблю: Піскун Антоніна Дмитрівна, Горовенко Валентина Григорівна, Дерюгіна Єлізавета,  Булавенцева Ніна, Шульга Любов.

Не випадково з них вийшли відомі співачки України – Валентина Купріна, учасниця хору Верьовки, Алла Маляр – оперна співачка ХАТОБу ім. Лисенка.

Багато кочетковців зайняті в сфері діяльності: Світличний Б.О. – режисер, Світличний С.В., Гіглавий П.В., Любжин В.Д. – художники. Серед них харківський художник Харитонов П.А. 19 років жив і писав свої твори харківський письменник  Гриматло Я.В. ( “Добротворець”, “Ковалер ордена Слави”, “Великий слідопит”, “Христя Шевкунова”, “Зачарований на схід”, “Незакінчений роман”). Постійно бере участь у виставках  вишивальниць Голікова О.П.

Є кочетковці, які  закохані в поезію, пишуть вірші – Світлична, Стрєляна А.М., Малько О.А., Волох.

Культурними установами в Кочетку є музей води і музей – комплекс загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів.

Характеристика

народного аматорського колективу.

1. Селище Кочеток, Чугуївський район, Харківська область.

2. Громадсько-культурний центр ВУВГ “Дінець”.

3. Хоровий.

4. Народний самодіяльний хор “Дінець”.

5. Рік заснування – 1980 р.

6. 2 липня 1990 року- диплом народного самодіяльного хорового колективу народної пісні виробничого управління водопровідного господарства “Дінець” присвоєно звання “Народний самодіяльний колектив” президією Укрпрофради. 2002 р. – підтверджено звання “Народний хор” ВУВГ “Дінець” Постановою Харківського обласного комітету профспілок № 4 від 7.06.2002 р.

7. Селище Кочеток, тел. 64 – 585.

8. Художній керівник Теремець Віктор Дмитрович, 1950 року народження, “Заочний Народний Університет мистецтв” 1972 р., нагороджен дипломом 2 степені Федерації професійних спілок України Всеукраїнського консурсу на кращого працівника культурно-освітнього закладу профспілок у номінації “Кращій керівник аматорського колективу” Постанова Президії ФПУ від 14.03.03 р. № П-3-14., значком Лауреата Всесоюзного нагляду самодіяльності, присвяченому 40-ій річниці Перемоги народу у ВВВ, значком Лауреата Всесоюзного  фестиваля.

9. Кількість учасників хору – 45 чол., жінок – 30, чоловік – 15, середній вік – 40-50 років.

10. Підготовча група – 15 чол.

11. Діючий репертуар:

“Зацвітай кохана земле” сл. Вад. Карищенка, муз. І. Сльоти

Укр. Народна пісня “Їхав козак доріжкою” обр. П. Андрійчука

“Хай живе вільна Україна” муз. І сл. М. Шапошника

“Три дубки” муз. і сл. І. Якубовського

“Впав солдат” сл. Л. Суркової міз. Ю. Беседи

“Кувала зозуля” сл. і муз. В. Чичканя

“Колючая ружа” сл. Я. Насути муз. В. Малочки

Рос. Нар. Пісня “Дар’я” (весільна)

Укр. Народна пісня “Полола дівчина лободу”, “Посіяв я горошок”, “Посилала мене мати яровеє жито жати”.

12. Хоровий колектив багаторазово нагороджувався Дипломом лауреата Всеукраїнського фестивалю самодіяльних колективів профспілок, Дипломом за активну участь в обласному огляді-конкурсі “Слобожанські Передзвони”, учасник фестивалю в м. Київ “Певческое поле” , “Весілля в Малинівці”.

Проводиться плідна, кропітна праця керівника, про що свідсить наявність у виконанні творів ланцювого дихання, звуковедення, нюансировки.

Репертуар колективу складає твори вітчизняних і місцевих композиторів: твори І. Сльоти (“Встань козацька слава”), В. Деркача (“Моє село”), І, Якубовського (“Ой, там за широкою брамою”),  І. Мартиненко (“За селом”), твори місцевого композитора Ю. Беседи (“Колосися Ниво”, “Марш запорожських козаків”, “Мамині очі”, також українськи народні пісні (“Брала льону”, “Чи ти чув маленький”, “Ярема”, “Ой чого ти чайко” та інші).

У цих творах розкриваються вокальні здібності, темброва злагодженість голосів, проводиться робота над чистотою інтонування, фразировкою, динамічними відтінками, ансамблевим строєм.

Теремець Віктор Дмитрович, Божко Валентина Федорівна з хором

Керівник народного хору Теремець Віктор Дмитрович працює в суспільно-культурному центрі ВУВГ “Дінець” художнім керівником з 1982 року і хормайстером хору. За час роботи в ГКЦ, з 1982 року по сей час Теремець В.Д., виявив хороші організаторські здібності, він досконало знає свою специальність, вміє бачити перспективу росту свого художнього колективу. Ця людина маю прекрасну вокальну і музичну підготовку, володіє музичним інструментом – баяном. Під його керівництвом, хор “Дінець” пройшов великий творчий шлях і в своєму репертуарі має 150 творів. Колектив твору неоднаразовий учасник усіх фестивалів і оглядів міста Харкова, він є лауреатом Всесоюзного фестивалю. Протягом всього періоду роботи, Теремець В.Д. проводить роботу в розвитку цехової самодіяльності.

Народний хор «Дінець»

У 1986 році за ініціативою і під керівництвом Теремець В.Д. був створений оркестр народних інструментів, який супроводжує участь хору в концертах.

Його колектив щорічно і неоднаразове займає пердові місця в традиційних галузевих оглядах художньої самодіяльності. Кожен виступ колективу відзначається чіткістю, ясним виконанням, культупрою поведінки на сцені.

Теремець В.Д. охоче ділиться своїм досвідом з колегами по роботі. Він – добра, чуйна людина, користується заслуженим авторитетом серед свого колективу і працівників ГКЦ.

Теремець В.Д. нагороджений значком Лауреата Всесоюзного огляду самодіяльності, присвяченому 40-ій річниці Перемоги народу у Великій Вітчизняній війні і знаком лауреата Всесоюзного фестиваля.

У червні 1990 р. самодіяльному хору “Дінець” присвоєно звання “народного”. У 1996 р. це звання було підтверджено.

Керівник художньої самодіяльності був неодноразово нагороджений почесними грамотами.

У 2001 р. Теремець В.Д. був нагороджений почесною грамотою Об’єднання профспілок Харківської області за багаторічну працю в справі естетичного виховання, пропаганди культурної спадщини та організацію і проведення культурно-масових заходів в трудових колективах.

     У березні 2008 року народний хор «Дінець» під керівництвом директора громадсько – культурного центру Корсакова В.А. та художнього керівника  В.Д. Теремця, зайняв перше місце, і став лауреатом фестивалю. Журі високо оцінило виконавчу майстерність дуета у складі Ніни Іванової і Віталія Роменського, визнало його найкращим. Серед солистів у номінації «Ранкові роси» перше місце зайняв Сергій Зозуля, друге місце у Миколи Веренича та дуета у складі Аліни Іваніни та Сергія Зозулі. На третьому – Валентина Крохмаль. У номінації «Народна пісня» третьою була визнана Вікторія Горбунова.

Серед чтеців перше місце зайняв Микола Дегтярев, як автор гуморесок. Серед дитячих виконавців у номінації «Прорив року» лауреатами стали: Недбай Інна, Кузнецова Яна, Касьянова Аня, Одод Яна.

Колектив художньої самодіяльності ВУВГ «Дінець» прийняв участь у заключному концерті, присвяченому Дню робітників комунального господарства, що відбувся в ДК «ХХІ сторіччя» м. Харків.

           Єдиний на слобожанщині народний музей води є унікальним. Він відкритий у 1982 р. відомим ентузіастом і талановитою людиною, інженером Комаровим Сергієм Лук’яновичем. Музей викликав і викликає у сотень екскурсантів великий інтерес. Музей налічує більше 2-х тисяч експонатів. В 1987 році йому присвоїли звання народного і щороку його відвідують більше 6000 чоловік, проводиться по 140 екскурсій.

В одній кімнаті зібраний матеріал про історію водопровідної втанції, починаючи з 1932 року і до наших днів; участь водопроводу у Великій Вітчизняній війні, у відбудові зруйнованої станції і в будівництві нових ниток водопроводу до Харкова.

Другий зал вміщує цікавий матеріал про воду, її значення, водні ресурси Сіверського Дінця, легендарної ріки, про яку писали ще в древніх літописах. Ріка має довжину 1053 км, з тисячею притоків, вона без віз і кордонів напуває прісною водою 5 областей: Бєлгородську, Ростовську, Луганську, Донецьку і Харківську. Про те, що Сіверський Дінець був іншим, ніж зараз, є докази. Наприклад, знайдений біля ріки Бабки викладачем Горошком В.І. 75-кілограмовий якір, датований 1850 роком, свідчить про те, що півтора століття тому річка була судохідною, і по ній ходили великі кораблі. Багатьма експонатами можна захоплюватись у музеї, але повне завдання його – показати як неякісна вода з Дінця, який поповнюється з Печенізького водосховища, очищаючись, проходячи перевірку по 46 показниках, приходить у наші крани і стає придатною до вживання.

Харків – майже єдине місто на Україні, де щодобово постачається вода в квартири і на виробництва. На кожного харків’янина припадає 300 літрів води на добу, а всього на Харків подається 550 000 куб. м.

Вже з 1993 року директором музею є закохана в свою роботу Лисяк Ірина Василівна, яка розкриває значення води, її цінності, показує скільки людей затрачують свою енергію, щоб вона відповідала показникам ГОСТу, закликає відвідувачів бережно ставитись до кожної краплини.

Відгуки відвідувачів:

“Посещение этого уникального Музея воды всегда вызывает восторг, изумление. Через 10 лет, посещая его ещё раз, я опять восторгаюсь и хочу выразить слова похвалы изумительному создателю С.Я. Комарову, который оставил после себя такой уникальный природомузейный памятник».

18.12.1996 г.                                              

                                                                                  Член-активист Общества

охраны памятников в Москве

Баграмян Арам Оганесович.

“На Кавказі знають ціну води. Їі цінують  більше, ніж хліб. Найкраще побажання в дагестані “Будь почесний. Як вода”. Спасибі вам, цінувальникам джерела життя”.

2.05.1988 р.                                                                М. Модрутрін

Я, військовий Морняк М.П., побував у багатьох містах нашої країни, бачив всякі музеї в зарубіжжі, але такого надзвичайного, як ваш, не бачив ніде.

Джерело: "Кочеток у минулому і сучасному" А.М. Стрєляна