Главная
Время
Наш опрос
Как Вы оцениваете работу главы поселка
1. Отлично
2. Неплохо
3. Плохо
4. Ужасно
5. Хорошо
Всего ответов: 10
Мини-чат
Статистика
» Зарег. на сайте
Всего: 118
Новых за месяц: 0
Новых за неделю: 0
Новых вчера: 0
Новых сегодня: 0
» Из них
Администраторов: 2
Модераторов: 2
Модератор форума:
Проверенных: 61
Обычных юзеров: 52
» Из них
Парней: 79
Девушек: 39


Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0


Пользователи, посетившие
сайт за текущий день :
Яндекс.Метрика

ПУВХ "Донец"

ВУВГ «Дінець»- одне з найбільших підприємств

смт. Кочеток

            

           Історія водопостачання м. Харкова має багато славних сторінок, і ось уже 75 років вона зв’язана з Кочетоцьким водопроводом, який за цей час мав кілька назв : Сіверсько-Донецький річний водопровід, «Донводопровід», КВС (Кочетоцька водопровідна станція), ВУВГ «Донець» (Виробниче управління водопровідного господарства). Всі ці назви пов’язані з одним водопроводом, розташованим в смт Кочеток Чугуївського району.

            Місто Харків п’є воду з трьох джере, одне з них Сіверський Дінець, який обмиває мальовничі береги с. Кочеток. На виробництві працює великий колектив водопроводців.

            Історія Кочетоцької водопровідної станції тісно пов’язана з історією розвитку і зростанням індустріального Харкова. В роки перших п’ятирічок розвивається тут важливе машинобудування: будується тракторний завод, розширюється електромеханічний і турбогенераторні заводи. Будується силікатний завод, ДЕРЖпром, соціально-побутові об’єкти. Головним у цей час було питання водопостачання  населення, і промисловості.

            У 1931 р. урядовою комісією була направлена розвідувальна експедиція в район сіл Масловка, Кицівка, Кочеток. Бурова бригада підкорювалась Московському проектному інституту. Бурили скважину майстер Кучменко і робочі – Салатов, Беспалов, Кутєпов, Купрін, Явніков, Калашников, Проскурін.

            Але ця робота не дала позитивних наслідків. Після цього була досліджена річка Северський Донець. За всіма показниками вона могла бути використана для пиття, а також для промисловості за умови очистки її. Українським урядом було прийнято рішення – водопровід будувати в Кочетку. Визначили місце водозабору. Почалось будівництво, яке ввійшло в число ударних будівництв всенародного значення,  виділялись матеріали і кошти.

            1932 рік вважався початком будівництва Сіверсько-Донецького  водопроводу. Почали набирати робочих, ІТР. Першим начальником будівництва був Ракчєєв, головним інженером – Розенгауз Йосип Соломонович, прорабами – Єрмашов (будував І підйом), Юхно М.Д. – будував очисні споруди, Кислинський В.М. – І лінію водопроводу, Швиденко І.Н. – 15 підстанцію, Балабай Я.П. – був зам. начальника з господарської частини, Карлинський – голова робітничого комітету, Чорномаз  - завскладом, Варшавський – бухгалтер. Сюди приїздили люди по комсомольських путівках . Харківський водотрест прислав 20 молодих, енергійних людей, таких, як: Пугачев Іван, Новіков Михайло, Коломієць Іван, Губська Марфа і інші. Працювали тут завербовані, навіть ув’язнені.

            Всі роботи виконувались вручну. На вийманні ґрунту під котловани працювали люди, які мали своїх коней, їх називали «грабарями», це такі, як: Шуба Д.Ф, Шуба А.Д., Іванов Д., Скляр С., Савін М., Недолугін І. інші. Викопували котловани від 8 до 12 метрів глибини. Кожен робітник викидав за зміну по 3 куби землі.

            Коли закінчились земляні роботи, почали гнути арматуру, почались бетонні роботи. Люди носили цеглу на козлах, подавали розчин на стіни.

            На будівництві водопроводу працювали з великим бажанням, копали котловани під насосні станції, очисні споруди, відстійники, резервуари під чисту воду, а також копали траншеї для комунікацій. На кожному об’єкті працювало до 200 чоловік, а той більше. Люди будували і були впевнені, що живі нитки донецької води дотягнуться до харківських заводів і житлових помешкань Харкова. Все  населення чекало велику воду і брало найактивнішу участь в будівництві. Студенти ХЕТУ і автодорожнього інституту, робітники харківських заводів копали траншеї під трубопровід, вкладали труби, ізолювували їх, і все це виконувалось вручну. Вже пізніше прислали на будівництво деяку техніку: 2 трактори «Фарзон», кілька машин «ЗІЛ» і полуторки.

            У Музеї Води зберігаються фотографії перших будівельників Донецького водопроводу:

- бригада слюсарів і бурових робочих: Мельниченко І.Є. – перший секретар парторганізації, Кабанов Ф.С.,  - столяр, Чеченко Г.Г.    зварник, Чалий Ф. – землекоп, Савін М.І. – бригадир «грабарів», сімейний екіпаж Іванових;

- працівники мехцеху: Сухомлинов І.В., Балабай І.Д., Скляр С.А., Гонтарєв В.В., Кушнір П.Д., Бурмакін І.В., Лапша Л., Роздорська Я.Ф.;

- Масленко М.А. – рахівник, Масленко Т.Л. – бухгалтер, Новіков М.І. – слюсар-моторист, Солодовников А.Д. – коваль, Переверзєв І. – «грабар», Пенькова П.І. і інші.

            Створювався колектив водопроводців  в с. Кочеток, з’явились в Чугуївському районі люди, які могли забезпечити питною водою постійно зростаючу промисловість м. Харкова.

            Про цей період, а також про важкий час німецько-фашистського нашестя, післявоєнних років залишились фотографії і спогади учасників цих подій, які зберігаються в музеї ВУВГ «Донець»

            З 1937 року Харків одержав  питну воду . В 1941 році на станції працювало робочих і службовців 300 чоловік. Був свій медпункт, яслі, трактори, кілька вантажних машин.

             На період війни водопровід було зруйновано. З 1943 року почалося відновлення підприємства.

            Урочистий пуск станції відбувся 2 травня  1945 року . Повернувшись з війни,  чоловіки поповнили експлуатаційників і робочих на виробництві.

              Одна із фотографій в музеї води  - колектив пожарної команди водопровідної станції 1934 року. На нас дивляться мужні обличчя  кочетокців, які пережили великий голод, залишилися живими і готові далі працювати на користь країни. У цій команді небагато знавців пожежної справи, сюди набирали напівграмотних сільських хлопців, але вони наполегливо вчились цій відважній професії, хоч не вистачало на той час і літератури і навчальних закладів.  Вони разом з усіма копали траншеї, носили цеглу, розчин бетону і були наче на передовій.

            Більшість сфотографованих стали учасникам війни 1941-1945 р.р., половина загинула на різних фронтах, а хто залишився живим, став учасником відбудови зруйнованого німцями водного господарства в Кочетку.

 

Група робітників пожежного депо Донецького водопроводу с. Кочеток 1934 рік.

Стоять (зліва направо): 1. Кандуба І. 2. Проскурнін О.П. 3. Харковський І. 4. Булатов Л.В. 5. Долгаленко В. 6. Мірошніченко Д. 7. Гордієнко В. 7. Горбунов Я.

Сидять (зліва направо): 9. Боршуляк В.Т. 10. Кравченко Д. 11. Кащавцев І.В. 12. Булатов М.Т. 13. Воржеїнов П. 14. Кошєлєв С. 15. Літвін П.

Лежать: 17. Скляров Н. Г. 18. Медінцев.

 

            У наступні роки після війни великий вклад в розвиток водопроводу внесли хороші спеціалісти і самовіддані працівники: Скляр С.М., Скляров А.Г., Любжин Н.І., Шаповалов Д.І., Стадник П.Т., Роздорський В.Ф., Попов В.П., Скрипка М.Ф., Бурмакін І.В., Петля Ф.І., Толмачов Н. та інші.

            Харків розвивався і вимагав все більшої кількості води…

            У 1954-1955 р.р. була збудована і пущена в експлуатацію гребля в с. Кочеток.

            Рішенням Харківським облвиконкому від 4 червня 1956 р. № 410 Українському інституту «Гідроенергопром» доручено проектування Печенізького водосховища, в 1958 р. почалось будівництво його, а в 1963 році був зданий гідровузол ємкістю 980 млн м3. Будували його спочатку організація «Донбасканалбуд», а пізніше трест «Южспецбуд».

            Першим начальником гідровузла був Ніколаєнко М.В., головним інженером Доброштан М.С.

            У 1958 році почалось будівництво 1 і 2 підйомів, а також очисних споруд 2 блоку, резервуарів чистої води ємністю 5000м3 водоводів на м. Харків і до очисних споруджень 2 блоку. В будівництві об’єктів 2 блоку брали участь Шлик В.Ф., Курило Г.С., Чепенко В.П., Кошелева Р.Ф., Руденко Н.Ф., Галич Є.І., Степаненко Т.П. Начальником водопроводу був тоді Петренко Я. І., головним інженером Ломако Г.Н.

            У 1963 році була запущена І черга споруджень 2 блоку, потужністю 300000 м3 на добу. Начальником цеха насосної станції 1 підйому 2 блоку був Любжин М.І., інженером – Данилов К.І.

            Будівництво Роганської насосної станції почалось в 1968 році. Перший агрегат пущено в 1972 році. Начальником станції був Стадник П.Т., пізніше Захаренков В.М., а за ним Піскун В.Г. Машиністами  - Сухоруков І.І., Балабай  З.Н., Ряшин Л.О., Бєлєвцев Я.Я.

            Найдовше начальником цієї станції був Піскун Володимир Гаврилович ( з 1963 по 2008 р.). Він весь час займав відповідальні посади  - начальник ІІ підйому , начальник насосної станції І блоку, начальник служби водопостачання 2 блоку, СВБ №2, стаж 53 роки. Відзначений медаллю в честь 100-століття від дня народження Леніна, двома Грамотами Міністерства ХСКХ України, 5 Грамотами ЦКВЛКСМу, більше 30 почесних грамот, більш 80 записів про нагород преміями, цінними подарунками, подяками за працю. Має медаль «Ветеран труда».    

            Такою працездатністю відзначилися сотні працівників водопровідної станції.

            У 1970 році стояла велика проблема з водопостачання м. Харкова питною водою. Місто переживало свою другу молодість, як було в 30-ті роки . Будувалися, розширювалися нові виробництва, заводи. Інтенсивно росло житлове будівництво. Для задоволення міста водою в 1973 р. почалось будівництво 3 блоку, що за добу подавало 200000 м3 води.

            Участь в пуску цього об’єкту брали Недолугін А.І., Шестаков В.В., Руденко В.Н., Караулова Т.І., Данильченко В.М.

            Всім відомо, що великі перетворення в системі водопостачання Харкова, міст і селищ області наступило з часу приходу до  керівництва Петросова Валерія Альбертовича, з 1972 року. Він разом з колективом водотресту вперше в колишньому СРСР в 1976 р. запровадив автоматизовану систему управління водозабезпечення. Це значно підвищило економію ресурсів, створила надійне і безперервне забезпечення необхідною кількістю води з найменшими витратами.

            У 1979 році творчий колектив АСУВ був удостоєний Державної премії України. Послугами СПКБ користується вся Україна і більшість країн СНД. У 1991 році на 2-х кочетоцьких об’єктах був використаний цей досвід. На підприємстві проводилась велика соціально-культурна програма. Збудовані 40-а квартирні житлові будинки, два 76- квартирні, три 32-х квартирні, громадсько-культурний центр, створений музей води, відреставрований пам’ятник архітектури ХІХ ст.  – Володимиро-Богородичну церкву.

            Крім цього, працівники підприємства брали активну участь у будівництві школи, дитячого садка, містка через річку Тетлегу, займались благоустроєм доріг.

            У ВУВГ «Дінець» є спеціалісти, які внесли особливий вклад в реконструкцію споруджень і технологій виробництва, налагодження обладнання, скорочення ручної праці, підвищення продуктивної праці працівників. До них належать Ніколаєнко М.В., Ломако Г.Н., Данилов К.І., Папакін В.М., Булатов В.М., Поздняков А.О., Одод Г.В., Одод В.В., Самолін В.Ф., Шаталов Є.С., Запорозький А.І., Лозовий О.К., Клещенко М.І., Комаров С.Л., Бухарін О.Б., Піскун В.Г.

            На ВУВГ «Дінець» здійснюється суворий контроль за якістю води. Щогодини перевіряються водозаборні джерела – Печенізьке водосховище, ріка С.Донець і її притоки, щодобово контролюються по 40-а показниках. Нині Харків одержує з Кочетка щодобово 500м3 води.

Великої поваги заслуговують сім’ї, в яких передається естафета від батька до сина, - це цілі династії людей, для яких робота у водопровідному господарстві  - головна справа , це такі родини, як: Столпці, Ніколаєнки, Ододи, Салатови, Самоліни, Кальченки, Єфимови, Папакіни, Кошельникови,  Любжини, Стадники і інші.

Очолювали колектив виробництва за весь період існування  такі начальники:

З 1933 по 1936 р.р. – Розенгауз Йосип Соломонович

З 1938 по 1941 р.р. – Файинберг Абрам Михайлович

З 1943 по 1944 р.р. – Дерев’янченко Георгій Васильович

З 1944 по 1947 р.р. – Сердюков Микола Романович

З 1947  по 1949 р.р. – Гончаренко Сергій Карпович

З 1949 по 1953 р.р. – Соловйов Іван Петрович

З 1953 по 1959 р.р. – Жуков Олександр Петрович

З 1959 по 1966 р.р. – Петренко Яков Ілліч

З 1966 по 1970 р.р – Акульонок Валерій Йосипович

З 1970 по 2002 р.р – Ніколаєнко Михайло Васильович

З 2002 – Шаталов Єгор Сергійович

З 2002 по 2006 р.р. – Майстренко Михайло Анатолійович

З 2006 по 2009 р.р. – Волков Владлен Миколайович

З 2009 по 2010 р.р. – Мотузний Сергій Іванович

З 2010 року – Злидень Ігор Володимирович.

 

Головами  завкому були: Кормільцев В.С., Стадник В.П., Музальов І.С., Єфимов І.Ф., Піскун В.Г., Лозовий В.К., Мамін І.С., Сушко О.М., Гузеєв П.М., Давиденко В.І., Пузіков В.І.

Добрим словом у Кочетку згадують тих працівників, що віддали водопроводу по 30 і більше років, це Конарєва Л.В. і Бабай Є.П., Харченко  В.С. і Божко А.В., Кошелев М.П і Лимар З.В., Гонтар  А.В. і Татаринов В.П., Корнієнко М.І. і Стадник Є.Ф., Леусенко З.П. і Лукашова А., Піскун В.П.і, Піскун А.Д., Поліцинський В.В. і Колеснікова З.І., Захаренкова Н.П. і Гудим М.О., Слєпцова О.П. і Москаленко Л.Н., Москаленко А.П.  і Бухарин О.Б., Майстренко Г.І. і Одод Г.В., Одод В.В. і інші.

Об’єкт ВУВГ «Дінець» знаходиться на лісових і степових ділянках і відзначається чистотою і порядком, високою культурою виробництва. В літню пору тут все потопає в зелені і квітниках.

Дякуючи умілому керівництву, наполегливій, сумлінній праці всього колективу робітників, інженерно-технічних працівників, ВУВГ «Донець» і сьогодні, не дивлячись на великі фінансові труднощі, є гідним структурним підрозділом КП «ПТП «Вода».

 Джерело: "Кочеток у минулому і сучасному" А.М. Стрєляна

Language
Поиск
Радио Кочеток
Форма входа
Привет, Гость

Гость, мы рады вас видеть. Пожалуйста зарегистрируйтесь или авторизуйтесь!
Праздники
Погода
Курсы валют
Наша кнопка
Кочеток
Друзья сайта
Мы ВКонтакте
Вверх Создать бесплатный сайт с uCozЯндекс.Метрика